Три правила виходу з кризи вiд Рубiнi

Заходи щодо пом'якшення грошово-кредитної полiтики, бюджетного стимулювання i держпiдтримки фiнансової системи, прийнятi урядами у всьому свiтi, завадили глибокого спаду 2008-2009 рр. перетворитися на другу Велику депресiю. Полiтики зумiли уникнути депресiї, тому що винесли уроки з помилок, зроблених пiд час Великої депресiї 1930-х рр. i пiд час кризи в Японiї в 1990-i рр.

В результатi дебати про антикризову полiтику переросли в суперечки про те, яким буде вихiд з рецесiї: схожим на букву V (швидке повернення до зростання), на букву U (повiльний i мляве зростання) або навiть на W (подвiйний спад). Пiд час глобального економiчного спаду осенi 2008 р i весни 2009 р серед сценарiїв фiгурував i апокалiптичний, що нагадує букву L.

Головне питання порядку денного тепер - якою має бути стратегiя вiдходу вiд масштабних антикризових заходiв, в якiй послiдовностi i з якою швидкiстю потрiбно вiд них вiдмовлятися. Очевидно, що продовження полiтики, якої зараз дотримується бiльшiсть розвинених економiк, - нарощування бюджетного дефiциту i стрiмке накопичення держборгу - слизький шлях.

Величезнi бюджетнi дефiцити були частково профiнансованi центральними банками, якi в багатьох країнах опустили свої вiдсотковi ставки до 0% (а у випадку зi Швецiєю навiть нижче) i рiзко збiльшили грошову базу за допомогою вливання лiквiдностi у фiнансову систему за рахунок покупки центробанком цiнних паперiв i пом'якшення умов кредитування. У США, наприклад, грошова база за рiк зросла бiльш нiж удвiчi.

Якщо нiчого не змiниться, поєднання занадто вiльної бюджетної та грошово-кредитної полiтики в якийсь момент призведе до фiнансової кризи, нестримної iнфляцiї i формування нового небезпечного мiхура на ринку активiв i кредитiв. Таким чином, ключовi питання економiчної полiтики - коли виводити з економiки надлишкову лiквiднiсть i нормалiзувати процентнi ставки i коли пiдвищувати податки i скорочувати урядовi витрати (i в якiй комбiнацiї).

Найбiльший ризик полягає в тому, що стратегiя вiдходу вiд стимулюючої бюджетної та грошово-кредитної полiтики буде непослiдовною, тому що регуляторiв стануть лаяти за те, що вони роблять, i за те, що вони не роблять. Якщо вони накопичили великi бюджетнi дефiцити, вони повиннi пiдвищити податки, скоротити витрати i стерилiзувати надлишкову лiквiднiсть якнайшвидше.

Проблема в тому, що бiльшiсть економiчних систем зараз тiльки-тiльки досягли дна, тому, згортаючи бюджетне та грошово-кредитне стимулювання занадто швидко - до того, як споживчий попит остаточно вiдновиться, - вони ризикують звалитися назад в дефляцiю i рецесiю. Японiя допустила цю помилку в 1998-2000 рр., Так само як США в 1937-1939 рр.

Але якщо уряду збережуть великi бюджетнi дефiцити i продовжать монетизувати їх, нарощуючи держборг, то в якийсь момент - пiсля того як нинiшнi дефляцiйнi чинники ослабнуть - повстануть ринки облiгацiй. Коли це станеться, iнфляцiйнi очiкування виростуть, прибутковiсть довгострокових держоблiгацiй пiдвищиться, ставки по iпотечних кредитах i iншi ставки виростуть i все може закiнчитися стагфляцiєю (iнфляцiя i рецесiя).

Так як же нам розрахувати квадратуру кола економiчної полiтики?

По-перше, рiзнi країни володiють рiзною здатнiстю пiдтримувати державний борг залежно вiд рiвня їх дефiциту, боргового тягаря, кредитної iсторiї та довiри до проведеної ними полiтики. Невеликi економiчнi системи, що мають великi дефiцити, зростаючий держборг i банки, якi занадто великi, щоб збанкрутувати, i занадто великi, щоб врятувати їх вiд банкрутства, потребують бiльш швидкому коригуванню бюджетної полiтики. Інакше їх чекає зниження рейтингiв, бюджетний i боргова криза.

По-друге, регулятори повиннi твердо пообiцяти пiдвищити податки i скоротити державнi витрати (особливо компенсацiйнi), скажiмо, в 2012 р Пiзнiше, коли вiдновлення економiки буде бiльш енергiйним, пiдвищення споживчої впевненостi дозволить ослабити податкову полiтику для пiдтримки економiчного пiдйому.

По-третє, органи, що визначають грошово-кредитну полiтику, повиннi встановити критерiї для прийняття рiшення про те, коли припинити вливання лiквiдностi у фiнансову систему i коли нормалiзувати процентнi ставки. Навiть якщо монетарне стимулювання буде припинено пiзнiше, нiж було заплановано (коли вiдновлення економiки буде бiльш енергiйним), у ринкiв та iнвесторiв заздалегiдь має бути яснiсть вiдносно параметрiв, якi визначать вибiр часу i швидкостi виходу.

Вибрати правильну стратегiю виходу з антикризової полiтики принципово важливо: серйознi помилки в цiй стратегiї збiльшують загрозу рецесiї за сценарiєм подвiйного спаду, що нагадує букву W. А ризик помилки великий, оскiльки полiтизованiсть економiчних рiшень в країнах на кшталт США може змусити чиновникiв вiдкладати важкий вибiр, що стосується бюджетного дефiциту .

Зокрема, спокуса скористатися iнфляцiєю, щоб скоротити реальну вартiсть державного та приватного боргу, може стати непереборною. У країнах, де звернення до парламентiв з проханням пiдвищити податки i скоротити витрати є в полiтичному вiдношеннi важким, нарощування держборгу i подальша iнфляцiя можуть стати шляхом найменшого опору, пише "Дело".