Ми повернулися в самий початок 90-х. Можливiсть вiйни мiж Росiєю та Україною знову, як i тодi, почала розглядатися всерйоз. Якщо реально оцiнити спiввiдношення сил сторiн, то сьогоднi в України набагато бiльше шансiв на перемогу, нiж 17 рокiв тому.
Про можливу вiйну мiж Росiєю i Україною кажуть все частiше. Поки з обох сторiн чуються виключно заяви типу «нi, це абсолютно неможливо». Правда, чим бiльше таких заяв, тим бiльше виникає пiдозр, що дуже навiть можливо. Тим бiльше як у Москвi, так i в Києвi вона досить багатьом може здатися справою досить вигiдним.
Для Ющенка це шанс уникнути полiтичної смертi (пiд якою мається на увазi гарантоване розгромної поразки на майбутнiх у сiчнi президентських виборах) i спробувати таки дотягнутися до НАТО. Вiн, зрозумiло, не зробив жодних висновкiв з минулорiчних подiй у Пiвденнiй Осетiї. У тому числi головного висновку - НАТО нiколи i нiкому не дозволить втягнути себе у вiйну. Власне, кiлька днiв тому офiцiйний представник альянсу Джеймс Аппатурай вiдкрито заявив, що НАТО не має намiру надавати Українi вiйськову допомогу i допомагати їй у забезпеченнi територiальної цiлiсностi. У Києвi дуже образилися i вирiшили зробити вигляд, що нiчого цього не слишалi.В Москвi бажаючих воювати не менше.
Тут якраз з подiй минулого серпня висновки зробили. Правда, не тi, що треба. У Кремлi вирiшили, що «маленька переможна» дуже пiдвищує популярнiсть всерединi країни i взагалi дуже добре вписується в нинiшню псевдопатрiотичну iстерику, в якiй природним чином все бiльше починають прослизати фашистськi мотиви. Зокрема, в публiкацiях i висловлюваннях, присвячених 70-рiччю початку Другої свiтової, регулярно проглядається не дуже завуальоване виправдання дiй Гiтлера.
Крiм того, в росiйському керiвництвi, здається, всерйоз вирiшили, що треба вiдновити сферу впливу на пострадянському просторi. У тому числi i силою, тому що iншi способи не дiють. Проблема, щоправда, в тому, що сил теж вже немає. Нинiшню «вiйськову реформу», напевно, можна вважати найефективнiшою реформою за всю сучасну росiйську iсторiю. Жодна реформа не давала такого швидкого i радикального ефекту.
Приводом для вiйни може стати ситуацiя в Криму. Росiя, про що вже неодноразово писалося, може використовувати вiдпрацьовану в Абхазiї i Пiвденнiй Осетiї технологiю надання кримчанам росiйського громадянства, щоб було кого захищати. Проблема в тому, що з юридичної точки зору положення Криму радикально вiдрiзняється вiд довоєнного становища Абхазiї i Пiвденної Осетiї. Про це «Приватний кореспондент» докладно писав у статтi «Ми його втрачаємо». Якщо у випадку з колишнiми грузинськими автономiями представники свiтової спiльноти хоча б в кулуарах готовi визнати, що певна частка правоти в дiях Росiї була, то у випадку з Кримом це виключено. Розумiючи це, Ющенко цiлком здатний допомогти своїм головним ненависникам в Кремлi, все бiльш активно пресуючи Чорноморський флот, створюючи для нього абсолютно нестерпну обстановку. При цьому немає сумнiвiв, що на пряме застосування сили українська сторона не пiде, вона буде чекати, коли зiрветься Росiя. Тим бiльше Росiя ж i сама хоче зiрватися.
У зв'язку з чим i представляється необхiдним розглянути чисто вiйськовий аспект проблеми. А тут, як уже було сказано вище, росiйське керiвництво зробило висновки з вiйни з Грузiєю. І всього за рiк привело ВС РФ в стан, коли вже i з Грузiєю воювати їм буде важко, а з України - неможливо.
Перед атакою на Пiвденну Осетiю президент Грузiї Саакашвiлi цiлком серйозно вважав, що йому вдалося створити мобiльну, добре пiдготовлену армiю, яка цiлком здатна впоратися з архаїчною i погано пiдготовленою армiєю Росiї. Армiя Росiї була-архаїчна i не сильно добре пiдготовлена. Але, як з'ясувалося, не гiрше, нiж грузинська. Крiм того, в той момент армiя у нас була. А сьогоднi так сказати вже досить складно. В результатi тепер вже ми можемо опинитися в становищi Грузiї. в української армiї є колосальнi проблеми з бойовою пiдготовкою та забезпеченням ПММ. Але вона хоча б є.
На сьогоднiшнiй день в сухопутних вiйськах в України є 1 ракетна, 2 танковi, 8 механiзованих, 3 артилерiйськi, 2 аеромобiльнi i 1 повiтряно-десантна бригада, по 3 полку армiйської авiацiї та реактивної артилерiї. У ВПС - 1 бомбардувально-розвiдувальна, 1 штурмова, 5 винищувальних i 3 транспортнi авiабригади. Велика частина цих сил з радянських часiв дислокована в захiднiй частинi країни, але, враховуючи вiдносно невеликi розмiри Українi i добре розвинену транспортну мережу, перекидання вiйськ з заходу на схiд багато часу не займе.
У Росiї в прикордонних з Україною областях сьогоднi немає нiчого. Точнiше, гiрше, нiж нiчого.
Ще
рiк тому в мiстi Богучар Воронезької областi дислокувалася 10-а танкова дивiзiя. В рамках «вiйськової реформи» вона, зрозумiло, розформована. Замiсть неї в Богучарi (в 50 км вiд кордону з Україною)
знаходиться тепер база зберiгання та ремонту вiйськової технiки. 50 км можна проїхати за годину. І легко захопити цю базу, оскiльки охорона у неї
чисто символiчна (деяка кiлькiсть солдатикiв з автоматами).
Пiсля чого росiйське озброєння поповнить арсенал ЗС України. Адже ми донинi озброєнi одним i тим же.
Пiд Курськом (в 90 км вiд кордону з Україною) дислокується 448-та ракетна бригада, оснащена тактичними ракетами «Точка». Вона може випустити кiлька ракет по наступаючим українським вiйськам, що, зрозумiло, зупинити їх не зможе. Пiсля чого ракетникам треба буде максимально швидко рвати кiгтi, бо пусковi установки ракет (важкi автомобiлi) нiяким чином не здатнi протистояти танкам i пiхотi.
По периметру кордону з Україною розмiщено кiлька авiабаз росiйських ВПС. Якi знову ж нiчим не прикритi з землi. У разi атаки з боку України льотчикам треба буде термiново перелiтати в глиб Росiї, щоб українськi танки i пiхота не захопили їх прямо на рiдних аеродромах. Тому забезпечити перевагу в повiтрi ВПС РФ не зможуть. Особливо якщо згадати досвiд Грузiї, де вони понесли серйознi втрати вiд ЗРК, поставлених якраз з Україною. ППО України завiдомо могутнiше ППО Грузiї, i персонал її пiдготовлений набагато краще.
А власних танкiв i пiхоти у нас поблизу просто немає. Найближча мотострiлецька бригада знаходиться пiд Волгоградом, танкова - в Пiдмосков'ї. Причому всього одна.
Таманської i Кантемировской дивiзiй ж теж бiльше немає. Можна, звичайно, кинути на бiй з танками ВДВ i спецназ (в Краснодарському краї, Смоленської, Ростовської i Тамбовської областях дислокованi 1 десантно-штурмова дивiзiя, 1 десантно-штурмова бригада i 3 бригади спецназу). Це буде типовим для нас забиванням цвяхiв мiкроскопами.
Десант не призначений для бою з регулярними сухопутними вiйськами. Його завдання - громити тили, а також частини, не призначенi для безпосереднього зiткнення з противником (ракетнi, авiацiйнi, ППО). Правда, iншого варiанту, окрiм як покласти елiту ВС пiд гусеницi танкiв, у нас не буде, iнакше українськi вiйська без проблем дiйдуть до Москви. Або до Саратова, де зосереджена велика частина росiйських РВСН (тим бiльше що є прямий автомобiльна дорога федерального значення Воронеж - Саратов). Протистояти їм, як уже було сказано, просто нiкому. Тобто не росiйськi вiйська увiйдуть до Києва (для цього, знову ж таки, просто немає вiйськ), а українськi - до Москви. При всiй удаванiй абсурдностi такої заяви сьогоднi справа йде саме так. Реформа даром не пройшла. Росiї, для того щоб просто створити в районi кордону з Україною угруповання, еквiвалентну по силам Нд України, знадобиться, очевидно, не один мiсяць, оскiльки вiйська доведеться збирати з Московського, Ленiнградського, Пiвнiчно-Кавказького та Приволзько-Уральського округiв.
Якщо ж говорити про кримський варiантi (тобто Росiя намагається захопити Крим i тим обмежитися), то i тут ситуацiя нiчим не краща. Власне, у Росiї в Криму сьогоднi є лише полк морської пiхоти. Яким у разi вiйни треба буде в першу чергу прикривати кораблi в Севастополi, береговi склади бої- та iнших припасiв, а також штурмовий авiаполк, зенiтно-ракетний полк i береговий ракетний полк ЧФ, дислокованi в Криму. Самi себе, як було пояснено вище, вони захистити не здатнi.
Вiдповiдно кудись наступати морпiхи не зможуть, їх не вистачить навiть для самооборони.
Для посилення Росiя може використовувати тiльки 7-ю десантно-штурмову дивiзiю, дислоковану в Новоросiйську. Що в значнiй мiрi стане, як було сказано вище, забиванням цвяхiв мiкроскопами. Тобто на першому етапi операцiї це має сенс, але не дуже зрозумiло, чим ми будемо посилювати десантникiв на другому. Україна ж набагато простiше перекидати вiйська в Крим, нiж Росiї. Крiм того, вiйна просто не може бути штучно обмежена Кримом. Вона свiдомо вийде за його межi. Як саме - було детально описано вище.
Зрозумiло, у Росiї є варiант нанесення по Києву та iншим великим мiстам України ядерних ударiв. Точнiше, хочеться вiрити, що цього варiанту у нас немає.
Виникає, зрозумiло, питання: чи будуть росiяни та українцi стрiляти один в одного? Зрозумiло, що однозначної вiдповiдi на це питання немає. Багато в чому ця вiдповiдь, мабуть, залежить вiд того, хто на кого нападе. І як буде працювати пропаганда. Адже в Росiї вже зараз значна частина населення вважає Україну ворожою країною. А на Українi, згiдно з останнiми опитуваннями, готовнiсть захищати країну у разi вiйськової небезпеки виявили 63% громадян - вiд 65% на заходi (проти 18%, що заявили неготовими) до 58% на Пiвднi (проти 20%). При цьому до захисту країни готовi 68-70% українцiв у вiцi 18-39 рокiв. з цього i робiть висновки ...
7 вересня 2009 в 6:42 Автор Олександр Храмчихiн Джерело
Опублiкував
13667 переглядiв
