Промислова мiфологiя або "передмiстя пекла"


Промислова мiфологiя


18 серпня 2008

Кривий Рiг - яскравий приклад мiста, який знаходить предмет гордостi навiть у тому, чим пишатися будь-кому iншому взагалi навряд чи прийде в голову. А саме: за практично повною вiдсутнiстю культурних чи iсторичних пам'яток скiльки-небудь масштабного значення, Кривбас обрав в якостi об'єкта гордостi вельми сумнiвний для цих цiлей феномен - промисловiсть.

Так, розмах криворiзьких гiгантiв гiрничо-металургiйної галузi здатний потрясти уяву, однак вiдчувати захват вiд димлять труб, щорiчно вивалюються на голову кожного мешканця мiста майже по тоннi (!) Шкiдливих вiдходiв виробництва, погодьтеся, дуже витончена форма колективного мазохiзму.

Очевидно, тут спрацьовує принцип компенсаторного замiщення, i мiфологiя заповнює собою простiр, що належить iсторiї. Основа культурного мiфу Кривбасу - iсторiя її промисловостi. Вчора, сьогоднi, завтра i навiть позавчора, - завжди тут що-небудь будували, виробляли, плавили. Так i народився цей промислово-урбанiстичний мiф, який, - через брак iнших - стали вельми агресивно культивувати за допомогою вiдповiдних образiв, як то: «залiзне серце України», «мiсто руди i металу» та iн. Нас намагалися i намагаються навчити пишатися найглибшим - чи то в Європi, чи то у всьому свiтi - ЮГОКовскiм кар'єром, милуватися рукотворними горами вiдвалiв i завмирати вiд захвату, побачивши того, як на свiтло-блакитному небi хмари коксохiмовского диму йдуть у наступ на мартенiвськi хмари . (Або навпаки, залежно вiд напрямку вiтру).

Промислова мiфологiя або "передмiстя пекла"

Я згоден, - досить ефектно похизуватися перед гостями мiста футуристичної термiнологiєю типу «агломерат», «магнiтна сепарацiя» i «вскриша». Ефектно, та тiльки що нам з цього додаткового запасу лексики? Гостi заглянуть в цей «самий-самий» кар'єр, сформулюють свiй секундний захват у виразнiй нецензурної фразi, може, навiть сфотографуються на тлi крiворожстальскiх градирень. А потiм поїдуть до себе додому, де i труба нижче, i дим пожиже, а тому й дихається легко. Вони поїде, а ми залишимося. Разом з об'єктом своєї гордостi, разом зi своєю мазохистской мiфологiєю. І будемо, як i колись в рази перевищувати план з онкозахворювань i патологiй у новонароджених дiтей, якi, якщо б щось розумiли, то напевно прокляли б мiфологiю своїх батькiв ...

У цьому ключi виникає сумнiв у нашiй адекватностi: невже ми й справдi вiримо в створений нами самими мiф? Судячи з того, в яких епiтетах кожен з нас, хто вже освоїв базову ненормативну лексику, характеризує мiську екологiю, звичайно, не вiримо. Бiльш того, в повсякденному життi ми постiйно лаємо всi цi фабрики-заводи-кар'єри. Але це тiльки мiж собою, поки нас не чує чужий, приїжджий. Проте варто лише з'явитися поруч комусь, хто не з «нашої пiсочницi», i моментально «ганебний недуга в подвиг звертається»: ми починаємо абсолютно по-мазохiстськи хвалитися тим, що ще п'ять хвилин тому розносили по купинах. Чому так вiдбувається? Прекрасно вiдповiв на це питання Пушкiн: «Я, звичайно, зневажаю вiтчизну мою з голови до нiг, але менi прикро, якщо iноземець роздiляє зi мною це почуття» ...

Я вже чую, як хрустять суглоби стискаються «патрiотами мiста» кулакiв. Як же так: я замахнувся на святе, вiдкашлявся i харкнув в iкону, потоптав мозолястою п'ятою непорочний образ. Поспiшаю потiшити шанувальникiв мiфу, що знаходяться в двох кроках вiд гiпертонiчного кризу: я теж люблю своє мiсто, i мої почуття до нього, на вiдмiну вiд ваших, панове «патрiоти», справжнi, бо чеснi. Кривий Рiг для мене - це мiсце, де я вперше почув свiй власний голос i побачив сонячне свiтло. Тут я жив i живу, нiж планую займатися i надалi. Я люблю його вулицi, його будинку, зелень його паркiв та скверiв. Єдина моя провина перед вами - я озвучив те, в чому ви самi собi боїтеся зiзнатися ...

Звичайно, я не настiльки дурний, щоб бризкати слиною i переконувати всiх, що це найкрасивiше мiсто на свiтi: Кривий Рiг - Не Венецiя. Та тiльки цього й не треба. Є набагато бiльш мiцнi, нiж зовнiшня краса, нитки, що зв'язують мене з Кривим Рогом. І з кожним роком цi духовнi нитки товщають до дiаметра манiльських тросiв ...

Отже, рухаючись по колу, ми прийшли до початку нашої логiчного ланцюжка. Залишилося тiльки скрiпити два її кiнця i зафiксувати мiсце з'єднання застiбкою-висновком. Отже, з предметом гордостi все зрозумiло, з мотивуванням його вибору теж порядок. Але проблема не вирiшена: як бути? Вмить зруйнувати основу своєї мiфологiї i разом позбутися потужного мотиву своєї iдентифiкацiї? Вибачте, але я не Шариков, i моя бiльш складна картина свiту не дозволяє закликати всiх до культурної нiгiлiзму. Мiй рецепт: зберегти вже наявну традицiю, очистивши її вiд шкiдливих фантомiв.

Патрiотизм - не просто завмирання серця, тремтiння в голосi i сльози на очах, - це, насамперед, величезна вiдповiдальнiсть перед самим собою i перед мiстом, в любовi якому ти зiзнаєшся. Істинний же предмет гордостi - домогтися того, щоб повiтря в мiстi стало чистiше, i це не вiдбилося на промисловостi та робочих мiсцях. А поки ми задихаємося в клубах пилу i газу, пишатися особливо нiчим ...

Максим Сибiрцев maksyb77@mail.ru


Джерело:
30-07-2018, 20:00
422 просмотров
[/group]