Пiд час кризи мiняємо цiнностi на зручностi

Пiд час кризи мiняємо цiнностi на зручностi

У розпал економiчної кризи все рахують збитки. Недолiк фiнансiв оцiнюється як головний лейтмотив всього, що вiдбувається i загроза всьому майбутньому. Звiдси - прагнення якнайшвидше наповнити економiку грошима.

За великим рахунком, бажання звести стан складної економiчної системи до одного параметру - це природне прагнення спростити складну проблему. Однак, як показує досвiд, в таких ситуацiях простi рiшення рiдко допомагають, бо не дозволяють вийти за межi того порочного кола, в якому незмiнно вiдроджується системна криза.

Як не хотiлося б братися за важку i «невдячний» праця, але обходити стороною людський потенцiал країни з часом буде все важче i важче. Мабуть апрiорi вважається, що вiн є незмiнним i здатний виконати при певному управлiнському мистецтвi будь-яке завдання. Тим часом, перш нiж братися за серйознi завдання чи то iнновацiйного розвитку, чи то виходу з кризи, стоїть не тiльки перерахувати грошi, але й оцiнити наявний людський потенцiал i починати з тих завдань, якi йому пiд силу.

Мова йде не стiльки про те, що важкi соцiально-економiчнi випробування останнiх десятилiть привели до виснаження соцiального капiталу, що виражається у зростаннi числа захворювань, високої смертностi та низької тривалостi життя. Мова пiде про те, що з iсторичної сцени країни зникли люди, якi були носiями тих цiнностей та iдеалiв, без яких вирiшення бiльшостi сучасних завдань стає проблематичним. Особливо безглуздо це виглядає для країн, якi мають багатовiкову iсторiю, наприклад, Україна. Сьогоднi цi країни повиннi бути краще iнших захищенi iмунiтетом iсторичного досвiду i розумiнням того, що є справжнiми цiнностями для виживання суспiльства. У цих країн був час i можливостi у всьому розiбратися i виробити iсторичне мислення. Нинiшнiй стан справ може говорити лише про те, що iсторична зв'язок перерваний («перервався зв'язок часiв») i все, що у нас залишилося - це iсторичнi пам'ятники ще однiєї пiшла цивiлiзацiї.

Життя змiнюється, i на рiзних дiлянках її траєкторiї повиннi з'являтися люди, здатнi адекватно вiдповiдати на виклики сучасностi. А так як вiдмiнними рисами сучасної епохи є нестiйкiсть i непередбачуванiсть, то «про запас» у соцiальної системи завжди має перебувати багато рiзних варiантiв, якi i забезпечували б їй можливiсть внутрiшнього розвитку. Якщо ж соцiальнi «засiки» порожнi (або одноманiтнi), то залишається тiльки один шлях управлiння суспiльством - взяти в руки батiг i шмагати до тих пiр, поки воно не зрушиться хоч в яку-небудь сторону.

Здавалося, змiна суспiльного ладу покiнчить iз жорсткою системою вiдбору «бути таким, як усi». У радянськi часи практично неможливо було вижити в суспiльствi, не пожертвувавши своєю iндивiдуальнiстю, власними цiлями, переконаннями, цiнностями. Соцiальна система рано чи пiзно практично всiх членiв суспiльства перетворювала в Homo Sovieticus, не обтяжуючи себе питаннями, якi iсторичнi перспективи такої колосальної роботи. Здавалося, що свобода i демократiя повиннi дозволити людським душам вирватися з внутрiшнього рабства. Здавалося, що за два десятилiття в країнi повинно було вирости поколiння людей, якi усвiдомлюють своє покликання у життi, здатних використовувати новi, небаченi для радянських часiв, можливостi для розвитку своїх задаткiв i активно прагнуть реалiзувати їх в життя. Або, принаймнi, за цей час повиннi були з'явитися люди, веселощi надiю на те, що створюється людський оплот, здатний в майбутньому протистояти викликам часу. Однак цього не сталося. Навiть при тому, що чимало молодих людей отримало найпрестижнiша освiта за кордоном, країна все бiльше вiддаляється вiд свiтових стандартiв i входить в стан активного i цiлеспрямованого саморуйнування, а суспiльство як i ранiше вiдтворює непорушне одноманiтнiсть iнтересiв, бажань, прагнень, професiй, способу мислення, культурних запитiв, стереотипiв поведiнки i т.д. Мабуть, ми потрапили в порочне коло вiдтворення «таких, як усi» пiд рiзними соусами.

Перечитуючи Хосе Ортега-i-Гассет «Повстання мас», бачиш точну картину сучасного суспiльства:

- Жорстокий розрив сьогодення з минулим - головна ознака нашої епохи. Ми вiдчуваємо, що раптово стали самотнiми, що мертвi померли всерйоз, назавжди, i бiльше не можуть нам допомогти. Слiди духовної традицiї стерлися. Всi приклади, зразки, еталони марнi. Новi поколiння, бажаючи правити свiтом, дивляться на нього як на первозданний рай, де немає нi давнiх слiдiв, нi давнiх проблем.

- Держава, уряд живуть сьогоднiшнiм днем. Вони не знають, куди йдуть, бо не йдуть нiкуди, не добираючи i не прокладаючи дорiг. Коли такий уряд шукає самовиправдань, то чи не поминає всує день завтрашнiй, а, навпаки, упирає на сьогоднiшнiй i говорить iз завидною прямотою: «Ми - надзвичайна влада, породжена надзвичайними обставинами». Тобто злобою дня, а не далекої перспективою. Недарма i саме правлiння зводиться до того, щоб постiйно виплутуватися, не вирiшуючи проблем, а всiма способами ухиляючись вiд них.

- На стародавнi пiдмостки цивiлiзацiї пiдкрався з-за лаштункiв масовий, а насправдi - первiсна людина. Психологiчний портрет масової людини: безперешкодний рiст життєвих запитiв i вроджена невдячнiсть до всього, що зумiло полегшити йому життя. Його найбiльше турбує власне благополуччя i найменше - витоки цього благополуччя. Бачачи свiт так чудово влаштованим i злагодженим, масова людина вважає його справою рук самої природи i не в силах додуматися, що справа це вимагає зусиль людей неабияких, що всi цi легко досяжнi блага тримаються на визначених i нелегко досяжних людських якостях, щонайменший недобiр яких негайно розвiє прахом прекрасна споруда.

- Кудись пiшли люди, внутрiшньо потребують чомусь бiльшому i вищому; вимагають вiд себе, а не перебувають в постiйному захватi вiд себе. Не видно людей, для яких благородство визначається вимогливiстю i обов'язком, а не правами. Не чути людей, у яких немає заздалегiдь готових вiдповiдей на всi питання, якi уникають судити про що-небудь без попереднiх розумових зусиль i вважають гiдним себе тiльки те, що вимагає нового злету думки.

Якби Хосе Ортега-i-Гассет сьогоднi покликали в експерти, вiн би сказав, що чекає таке суспiльство: «врештi-решт, держава, висмоктавши з товариства всi соки, видихається, зачахне i помре самої мертвої зi смертей - iржавої смертю механiзму». Вiн сказав би, яким має бути управлiння, щоб цього не сталося: «правити - це повертати людину до справи, до власного призначенню, до самого себе: не давати волi навiженству, яке легко обертається неробством, спустошенiстю, збiднiнням». Але мертвi померли всерйоз, тому мiркування фiлософа не можуть мати тiєї сили впливу на суспiльство, яке могло б бути, якби цiнностi духовної спадщини не розчинилися в порожнечi.

Звичайно, цiнностi не можуть зникнути просто так, їх проносять поколiння через будь-якi випробування. Але гасло сьогоднiшнього життя «Мiняю цiнностi на зручностi» виявився надзвичайно ефективним (кажучи мовою наших наукових стандартiв, це торжество практичностi i конкретики). Сьогоднi доходи людини визначаються зовсiм не рiвнем його освiти, а тим, що йому дозволяє совiсть. Нiчого не дозволяє - тягне злиденне iснування, i нiякi особистi досягнення тобi не допоможуть. Дозволяє трохи бiльше - у тебе вже машина. Ще бiльше - шикарна квартира i т.д. Як казав Жванецький, ми викинули все непотрiбне - чеснiсть, поряднiсть, i залишили найнеобхiднiше - брехня, обман. Все було б добре, тiльки «царство боже» на такому фундаментi довго не протримається, а помiняти назад зручностi на цiнностi не вийде.

Сьогоднi перед лицем свiтової економiчної кризи важливо зрозумiти, що умовою виходу з кризи є таке перевлаштування свiтової економiки, при якому можливiсть отримання легких грошей зводитиметься «нанiвець». Як у такому разi жити суспiльству, не пiдготовленому до жодного iншого варiанту життя i розбазарили всi свої цiнностi? Важливо розумiти, що перед нами не просто питання, а виклик часу, вiдповiдь на який дають не експерти, а поява в суспiльствi нових соцiальних сил, рiвень мислення яких буде вiдповiдати складностi сучасних проблем.

Сьогоднi виклик часу кинуто та iншим країнам, але ймовiрнiсть знайти належну вiдповiдь у них набагато вище. Переймаючи соцiально-економiчний устрiй розвинутих країн, ми не помiтили найголовнiшого - цiле не є сума компонентiв. Є ще й соцiальнi зв'язки, якi дуже ускладнюють життя, але дозволяють витримувати сильнi зовнiшнi впливи. На сьогоднiшнiй день розвиненi країни являють собою мережу соцiальних зв'язкiв, якi об'єднують людей за принципом переважного приєднання. Люди самi обирають, до якого вузлу приєднатися i яку роль у ньому грати. Безлiч можливостей дозволяє спiвiснувати самим рiзним соцiальним об'єднанням. Окремi вузли соцiальних мереж можуть посилюватися, залежно вiд того, якi завдання постають перед суспiльством. До них потягнуться, якщо їм буде що запропонувати у вирiшеннi даної проблеми. З'являться iншi проблеми, прийде на допомогу iнший соцiальний вузол. Взаємопов'язанiсть i взаємозалежнiсть розставляє iншi прiоритети - цiле важливiше приватного, важливо не урвати собi побiльше тут i зараз, а знайти рiшення, при якому прирiст багатства буде постiйним, а джерело багатства не вичерпається. Звичайно, керувати такою складною системою старими методами не вийде. Лiдеру також потрiбно вбудуватися в мережу i жити за її законами - бути взаємопов'язаним i взаємозалежним.

У 90-тi роки американський професор полiтичних наук Роберт Аксельрод виконав експеримент, описаний ним у книзi «Еволюцiя спiвпрацi». Вiн запросив науковцiв розробити програми для гри «Дилема ув'язненого». Суть гри: полiцiя зловила двох спiвучасникiв злочину. Перед допитом обвинуваченим запропонували такi умови: якщо один свiдчить проти iншого, а той зберiгає мовчання, то перший звiльняється за допомогу слiдству, а другий отримує максимальний термiн (10 рокiв). Якщо обидва мовчать, справа проходить по iншiй статтi, i вони засуджуються до 6 мiсяцiв. Якщо вони свiдчать один проти одного, то обидва отримують термiн по 2 роки. Кожен ув'язнений вибирає, мовчати або свiдчити проти iншого. Проте жоден з них не знає точно, що зробить iнший.

Якщо грати один раз, то стратегiя зради є найнадiйнiшою. Однак, вибираючи її, кожен з учасникiв отримає по два роки. Стратегiя спiвпрацi є найбiльш ризикованою, хоч i обiцяє мiнiмальний термiн в 6 мiсяцiв. Не знаючи, що зробить партнер, на ризик не зважиться жоден з рацiональних учасникiв.

Ситуацiя змiнюється, якщо гру повторювати багато разiв, i учасники, роблячи вибiр, пам'ятають попереднiй досвiд. Програми, якi брали участь в експериментi, розрiзнялися за рiвнем алгоритмiчної складностi, початкової ворожостi, здатностi до прощення i так далi. Аксельрод вiдкрив, що якщо гра неодноразово повторювалася серед безлiчi гравцiв з рiзними стратегiями, то «жадiбнi» стратегiї давали поганi результати в довгостроковому перiодi. Тодi як бiльш «альтруїстичнi» стратегiї працювали краще, з точки зору власного iнтересу. Таким чином, Аксельрод прийшов до утопiчно озвученому висновку, що егоїстичнi iндивiди в iм'я їх же егоїстичного блага будуть прагнути бути добрими, прощається i не заздрiсними.

Так необхiдну довiру в суспiльствi не будується шляхом шахової «двухходовку». Сьогоднi, коли все зайшли в глухий кут, звучать заклики до довiри, а потiм, використовуючи довiрливiсть, можна вигiдно скористатися перевагами стратегiї зради. Довiра - це результат тривалого етапу соцiальної взаємодiї. Вiдсутнiсть його у важкi для суспiльства моменти дуже дорого обходиться всiм, але це має стати уроком для наступного етапу гри (життя). В арсеналi ж нинiшнiх гравцiв такої комп'ютерної програми немає.

Як встановила наукова теорiя складних систем, впорається з безперервним зростанням складностi оточуючого нас свiту не можна не збiльшуючи ступiнь складностi внутрiшньої системи. Складнi системи виявляють ряд властивостей, якi не можуть бути зведенi до суми складових, а тому вiдсутнi в простiших системах. Вони то i виявляються вирiшальними в подоланнi тих перешкод, якi виступають як загрози iснування.

Україна виявилася втягнутою в свiтову фiнансову кризу як частина свiтової економiчної системи. Однак, з точки зору теорiї складних систем, основнi проблеми, що стоять перед Україною, докорiнно вiдрiзняються вiд тих проблем, якi стоять перед розвиненими країнами свiту. Розвиненим країнам потрiбно дати адекватну вiдповiдь на збiльшений рiвень складностi навколишнього свiту. Це дуже непросте завдання, але оптимiзм на успiшний результат вселяє те, що складнiсть нацiональних економiк, як систем, вже є досить високою i при вiдповiдних зусиллях може зрости, дозволивши вийти на iнший рiвень взаємодiї з навколишнiм свiтом.

Що стосується України, то її рiвень складностi, як соцiально-економiчної системи, знаходиться на бiльш низькому рiвнi. І хоча немає точних iнструментiв для визначення рiвня складностi, помiтна вiдсутнiсть найважливiших характеристик, типових для складних систем. По-перше, соцiальнi iнститути не розвиваються як соцiальнi мережi за допомогою механiзму переважного приєднання. Зв'язки в основному родиннi, кумiвськi, дружнi, приятельськi. До соцiальних мереж не приєднуються. В соцiальнi мережi впускають, причому тiльки своїх, створюючи для решти нездоланнi перешкоди. Прикладом тому, може стати система освiти, з її неясною, незрозумiлою, непередбачуваною процедурою незалежного зовнiшнього тестування, що створює нечуванi труднощi звичайному школяревi. Самi соцiальнi мережi не об'єднують суспiльство. Це, швидше, розiрвана мережа iнститутiв. Тенденцiї деструкцiї (корупцiя, кругова порука i т.д.) спостерiгаються у всiх соцiальних iнститутах i пiдтримуються колективним поведiнкою.

По-друге, всi соцiальнi зв'язки орiєнтованi тiльки в одному напрямку. Найважливiший для iснування складних систем механiзм зворотного зв'язку вiдсутня. І, третє, люди не розглядаються як агенти соцiально-економiчної системи. Немає зв'язку мiж їх щоденної дiяльнiстю i сьогоденням, а тим бiльше майбутнiм станом країни. Бiльш того, соцiальнi зв'язки людей мiж собою ситуативнi i нестiйкi. Людина iзольований i вiдчужений вiд нормальних соцiальних взаємодiй. Цiлi, якi ставлять перед собою люди - це в бiльшостi своїй суто матерiальнi цiлi, якi з найбiльшою ефективнiстю досягаються поодинцi, в жорсткiй конкуренцiї iз спiвгромадянами. Замiсть зростання горизонтальних зв'язкiв, спостерiгається посилення атомiзацiї суспiльства.

Зiткнувшись з свiтовою економiчною кризою, Україна опинилася без захисних механiзмiв складної системи. Існуюча лiнiйна соцiальна структура не дозволяє знизити рiвень складностi для окремої людини, тому всi зовнiшнi удари будуть у всiй силi доходити до кожного. На грунтi страждань може виникнути заколот, але не соцiальний рух, яке здатне вiдродити суспiльство. Соцiальнi рухи не виникають без iдеалiв. Коло замикається: поки не з'являться люди, здатнi генерувати i вiдстоювати новi iдеали, чи не буде соцiальних рухiв, а без них суспiльство не змiниться.

Позитивним моментом криз вважається можливiсть оновлення. Так зараз всi надiї свiтової громадськостi на те, що економiчна криза позбавить вiд фiнансового мiхура i оздоровить свiтову економiку. Звичайно, це не вiдбудеться автоматично. Це добре розумiють в розвинених країнах. Неважко помiтити, як включилися в роботу науковi центри свiту: семiнари, конференцiї, обчислювальнi експерименти, публiчнi лекцiї. Ось лише кiлька прикладiв з сьогоднiшнього життя фахiвцiв з теорiї складних систем. Лондонська школа економiки (LSE): цикл семiнарiв, серед яких «Моделювання полiтичних рiшень», «Складнiсть i мiжнародна арена», «Глобальне управлiння новими технологiями охорони здоров'я». Європейське наукове спiвтовариство складних систем (CSS): третя мiжнародна конференцiя з складним системам. Інститут складних систем Нової Англiї (NECSI): консультацiї конгресу США з питань створення системи регулювання фiнансовим сектором.

На жаль, до цього списку не можна приєднати вiтчизнянi науковi iнiцiативи. Все працює в звичайному режимi. Майже не змiнилася тематика конференцiй, а якщо змiнилися назви, то майже не змiнився змiст. Доповiдi базуються не на нових результатах дослiджень, моделювання або обчислювальних експериментiв, а в основному на особистiй думцi виступаючих. Як довелося чути на однiй з конференцiй: «Все це добре, тiльки економiка не знає, про що ми тут говоримо».

За великим рахунком, навiть у скрутну годину соцiальнi iнститути майже не реагують на подiї, лише iмiтуючи деяку дiяльнiсть. Вспомним слова барона Мюнхгаузена: «Я улетаю налегке». Может, это и неплохо. Ослабление таких социальных связей может увеличить возможность индивидуального развития и тем самым создать перспективу развития общества. Как считает российский социолог О.И. Шкаратан, произойдет смена источника общественного развития. Если раньше он был в динамике социальной структуры, то сейчас в действиях социального агента, или нас с вами.

Авторы - доценты Киевского экономического института менеджмента

Источник: Главред