Чому долар не помре в найближчi роки

Чому долар не помре в найближчi роки

На думку Мартiна Фельдштейна, головного радника з економiки Рональда Рейгана, заявам про швидкої "смертi" долара вiрити не варто, повiдомляє

Мене часто запитують, чи не означає затяжне зниження долара те, що вiн бiльше не може служити резервною валютою. Я коротко вiдповiдаю, що бiльшiсть країн перестали використовувати долари та iншi валюти як традицiйних резервiв. Функцiя валютних балансiв змiнилася:
тепер це не короткостроковий капiтал, необхiдний, щоб компенсувати рiзницю мiж експортом та iмпортом, а довгостроковi iнвестицiйнi кошти.

У сучасному свiтi долар перетворився з практично єдиною «резервної валюти» багатьох країн в основну «iнвестицiйну валюту», роль якої буде грати ще дуже довго, пише The Financial Times.

Доларовi запаси

Трохи iсторiї для кращого розумiння цiєї еволюцiї. Протягом декiлькох десятилiть пiсля Другої свiтової вiйни практично всi країни пiдтримували прив'язку своїх валютних курсiв до долара. Час вiд часу через рiзницю в темпах iнфляцiї або змiни торгових преференцiй країнам доводилося коригувати курс нацiональної валюти по вiдношенню до долара.

Проводячи полiтику штучно пiдтримуваного, але корректируемого курсу, країни регулювали обсяг сукупного попиту так, щоб iмпорт приблизно вiдповiдав експорту. Але в тих випадках, коли iмпорт тимчасово перевищував експорт, країнам потрiбний резервний запас доларiв або iншiй прийнятнiй «твердої» валюти, щоб розплачуватися за надмiрну iмпортну продукцiю. Долар був найбiльш лiквiдної з твердих валют, i тому найчастiше використовувався в якостi резервного активу.

У кiнцевому рахунку ця система виявилася нежиттєздатною. Країни перейшли до плаваючих валютних курсiв, в цiлому дозволивши мiжнародним валютним ринкам самостiйно визначати обмiннi курси. У спрощеному свiтi плаваючих валют, про який йдеться в пiдручниках, країни не потребують резервах, оскiльки коливання обмiнних курсiв теоретично повиннi забезпечувати баланс iмпорту та експорту.

Однак на практицi таке коригування торгового балансу вiдбувається з тимчасовим лагом, i це означає, що резерви все-таки були необхiднi для фiнансування тимчасових торгових дефiцитiв. Крiм того, на обсяг валютних запасiв у країнi або, навпаки, на її потребу в додатковому iноземному капiталi впливали iнвестицiйнi потоки.

Бiльшiсть урядiв використовували iноземну валюту для здiйснення валютних iнтервенцiй, щоб запобiгти рiзкi коливання нацiональної валюти.

У той час ще мало сенс говорити про валютнi кошти урядiв або центробанкiв як про «резервах», необхiдних для згладжування коливань валютного курсу i покриття рiзницi мiж iмпортом i експортом.

Спекуляцiї

Подiї кiнця 1990-х рокiв радикально змiнили роль валютних запасiв. У 1997 роцi уряд Таїланду спробувало утримати курс бата на завищеному рiвнi. У пiдсумку, вичерпавши свої резерви, воно було змушене пiти на девальвацiю, яка принесла iстотний прибуток тим, хто брав тайську валюту в борг i продавав її за долари.

Згодом спекулянти зробили атаку i на iншi азiатськi валюти. Успiшно атакувати можна навiть ту валюту, яка не є фундаментально переоцiненою, якщо спекулятивнi запозичення i короткi продажi змушують уряд спустошувати резерви i, врештi-решт, вирiшуватися на девальвацiю.

Уряду винесли з цього два уроки. По-перше, небезпечно намагатися пiдтримувати переоцiнену валюту. По-друге, навiть коли курс не перегрiтий, атака валютних спекулянтiв може виявитися успiшною, якщо в країни немає достатньо великого запасу iноземної валюти.

В результатi країни стали навмисно пiдтримувати курс своїх валют на заниженому рiвнi, щоб домогтися торгового профiциту i використовувати його для накопичення iноземної валюти. Зараз валютнi активи Кореї оцiнюються в $ 200 млрд, Тайваню - в $ 300 млрд, Таїланду - в $ 100 млрд, а Китаю -
бiльш нiж в $ 2 000 млрд.

Причому тепер цi кошти потрiбнi не для того, щоб справлятися з тимчасовими змiнами iмпорту та експорту або iнвестицiйних потокiв. Зараз їх розглядають в якостi iнвестицiйного капiталу, який, крiм того, необхiдний для вiдбиття атак валютних спекулянтiв. Нафтовидобувнi країни подiбним чином «конвертують» нафтовi запаси у фiнансовi ресурси, якi повиннi принести дохiд майбутнiм поколiнням.

Долару - жити!

Азiатськi держави i країни-виробники нафти усвiдомлюють iнвестицiйну природу своїх валютних заощаджень. Замiсть того, щоб просто тримати цi кошти в короткострокових держоблiгацiях США, вони створюють фонди нацiонального добробуту зi складними iнвестицiйними стратегiями.

Країнам з великими валютними активами має сенс диверсифiкувати цi кошти. Тому не дивно, що рiзнi держави, включаючи Китай i Корею, в цiлях диверсифiкацiї скорочують частку доларових запасiв, в першу чергу на користь євро.

Через диверсифiкацiї попит на долар скорочується, i це тисне на його вартiсть. Учасники ринку повиннi ставитися до цього, як до природного слiдству перетворення валютних балансiв з лiквiдних доларових резервiв на випадок непередбачених обставин у бiльш довгостроковi мультивалютнi iнвестицiйнi портфелi. Але, незважаючи на що вiдбувається зараз диверсифiкацiю i вiдмова вiд вкладень виключно в долари, американська валюта залишиться основним об'єктом лiквiдних iнвестицiй для країн усього свiту.

Коли процес перебалансування портфелiв завершиться, попит на долари перестане падати. У той же час через ослаблення американської валюти знизиться торговий дефiцит США, i це призведе до скорочення доларової маси.

Зростання попиту на долари i скорочення пропозицiї можуть зупинити падiння американської валюти. Те, що зараз представляється кризою довiри до долара як резервної валюти, насправдi лише частина еволюцiйного процесу, в результатi якого зниження долара рано чи пiзно припиниться.